ra.ck.ua

Поширення комфорту триває...

“За межі” —
блог еволюціонуючого хоумбоя


Крізь Всесвіт, навпереваги з друкарською машинкою

#ehboy2019


Якось я нарешті вирішив, що варто спробувати щось ще, крім знову вже не цікавої роботи. І тоді я “забрав трудову”, спакував все ніяк не дочитані, через ту ж таки роботу, книжки, і свої “основні засоби” праці, і перебрався на батьківську дачу…

…А вже з дачі -- в абсолютно нове місце, з його власним ритмом, іншими масштабами споруд і відстаней, авто- і людського трафіків, де цілком усвідомив позитивну на мене дію зміни місць і людей. Хоча зміни з другими проходять не настільки вільно, як з першими, бо ж я досить вибагливий, ніж у побуті, у знайомствах і наступному за тим спілкуванні, тому кожна людина з мого оточення особливо цінна, і “не можна просто так узяти” і перекреслити увесь наш з нею спільний досвід, наче не було ні його, ні нас у ньому, -- це дуже важкий, болісний для мене, етап, особливо коли така ініціатива надходить з іншого боку; дійсно складно усвідомити, що ти вже не такий цікавий, як зразу, а можливо, ніколи вже і не станеш знову.

Менше з тим, таке положення речей тільки додає мені снаги до подальшого “двіжа-паріжа”, тому я знову скористався все тією ж “нєв’єбенністью” і придумав спосіб, як зробити свій подальший рух-“еволюцію” -- більш збагненими і цілеспрямованими, спираючись на власні уподобання, а саме на подорожі, мінімалізм і творче опрацювання власного досвіду. Саме про це “Крізь Всесвіт, навпереваги з друкарською машинкою”.

Отже, три складові, що підкреслюють мій дослідницько-гостьовий статус:

  • traveliving, або “подорожиття” -- коли моє життя є суцільною подорожжю, або подорож -- це і є моїм життям, з відносно частою і вільною зміною місць, набуттям нових знайомств і переживанням нових вражень;
  • minimarisuto, або “суто-мінімалізм” -- переважно у побуті, але ніколи у стосунках з любими мені людьми, які зустрілися на шляху, і з якими ми встигли перейнятися взаємними повагою і довірою;
  • creaxperience, або “творче-досвід” -- напрацювання власної життєвої філософії через творче опрацювання досвіду і усвідомлення його цінності, своїх індивідуальності, поглядів, смаків, ціннісних орієнтирів -- усього, що робить мене собою, здатного до власного вибору і прийняття вибору інших, їх змін і, як наслідок, зміни зовнішніх чинників, але незмінно дружнього ставлення до людей, як суті дійсного, усвідомленого Життя.

Я не маю ілюзій стосовно цінності для інших мого досвіду, досліджень, узагальнень, висновків, хоча, наразі я вирішив дуже давню, фундаментальну, як на мене, проблему -- про що і навіщо писати? От саме зараз я пишу, відштовхуючись від, часом занадто потужного, і ніяк не бажаючого виселятися з глибин душі, почуття, іноді передчуття, самотності, намагаючись у такий спосіб відтворити ту частину мого життя, де мав би слухати споріднену душу, перебуваючи т.ч., з її уособленням у гармонійних, в загальнолюдському сенсі, стосунках. Для мене це все ж важливий аспект буття -- бути зрозумітим і прийнятим схвилювавшою мене Особистістю, якій моя так само стала не байдужою, хоча, можливо, і на іншому категорійному рівні.

Моя метафора про “Внутрішній Космос”, або й цілий “Внутрішній Всесвіт” була також застосована як засіб примирення з втратою важливого для мене зв’язку, набутого за певних обставин, що зробило його суттєвою складовою “у дивний період мого життя”. Нарешті, шлях наодинці, який мусить подолати кожен, хто так чи інакше обрав саме його, як перевагу перед простою зміною напарніци/напарніка, що можливо, саме зараз споглядають з центру керування, на фоні мінливого зоряного неба, за польотом твого човника, -- так само, на відміну від переживань з чуттєвої сфери, став у повній мірі власним вибором, обумовленим цілковитою впевненістю у дійсності почуттів і, таким чином, у відмові, через зраду їм -- зраджувати собі.

Шлях наодинці, навпереваги з друкарською машинкою, де б він не пролягав у фізичному світі, здатен, на моє глибоке переконання, надати суттєво більше розуміння про Базове Почуття і шляхи до його джерела, ніж проста зміна об’єкта його спрямування. За будь-яких обставин, лишатися самим собою я вважаю не просто кращим вибором, а єдино можливим способом збереження цілісності власного Внутрішнього Космосу з його Джерелом, адже на зазначені вище концептуальні елементи -- “подорожиття”, “суто-мінімалізм” і “творче-досвід”, як і на, загалом моє тут теоретизування, -- його вплив важко переоцінити, бо вказані компоненти та моє до них ставлення і є безпосереднім проявом Джерела, світло і тепло якого було ідентифіковане нами ще під час першої, спільної але короткої, мандрівки “орбітами материнської планети”. Хоча її результатом стало, на жаль, лише посилення відчуття самотності, не хочеться думати, що моїм Джерелом може виявитись саме вона, хоча Другий Внутрішньокосмічний Закон зазначає наступне: самозабезпечення і самодостатність стають гарантованими наслідками відповідального долання Шляху до внутрішнього Джерела.

@observatory_house_too, Kyiv, UA, 2019/07/27-28


Розототожнення

#ehboy2019


моя мені порада --
не випадай з процеса, бо
вечірні кадри
з відеоряда
чорного дзеркала
свідчать про
наявність прогреса

Отже я збагнув, що моя нездатність писати, актуальна переважну більшість прожитого часу, пов’язана зі страхом бути висміяним, осудженим, знеціненим, розкритикованим і т.ін. Насправді ж, цей страх -- через ототожнення себе з гіпотетичними тими, хто буде висміювати, осуджувати, знецінювати, критикувати те, як я пишу, але ніхто крім мене не скаже, чому я це роблю: я пишу, бо так зручніше випрацьовувати зв’язки з наявними внутрішніми ресурсами, і способи їх ефективного використання, для покращення якості життя; все що я роблю і створюю, має на меті бути застосованим для, або є результатом намагань, поліпшення якості життя.

Якщо я чогось боюсь, значить я це можу уявити, помислити, або згадати, що я відчував або як реагував на подібне, поглянувши на попередній досвід. Що і як робити, щоб досвід перестав бути джерелом лише емоційних реакцій, негативної частини яких я остерігаюсь, а тому втрачаю потенціал отримувати також і нові можливості? Писати -- це давати собі час зрозуміти, і давати собі шанс бути зрозумітим. Якість життя покращується тоді, коли тобі комфортно самому з собою увесь час, а не лише в короткі моменти спричиненої зовнішніми факторами ейфорії. Хвилювання про те, що я витрачаю час намарно, зникають у процесі, тому писати -- це спосіб отримувати конкретні результати, поки я розмірковую, а я роблю це доволі часто, переважно через переживання на зовнішні приводи. Це внутрішня робота, яка також має своїм результатом ніяк не зафіксовані висновки. Тому писати -- це ще й пояснювати самому собі, або слідувати шляхом, який приведе до пояснень іншим. Отже, я переслідую цілком визначену ціль -- упорядкувати думки та вибудувати стратегію поводження з іншими, щоб замість звичного вже розчарування через такі, що виявляються марними, сподівання і, послідуючого за тим, емоційного занепаду, натомість бути здатним побачити користь в отриманому досвіді і можливість переходу на новий рівень стосунків, як з іншими так і з собою. Адже оцінку власному досвіду даю я сам, тому будь-який випадок за моїм бажанням може перетворитися у засіб самоудосконалення, що теж є поліпшенням якості життя. Я покращую якість життя через збільшення кількості джерел отримання користі там, де раніше отримував нічого, або від’ємний результат.

Гірко визнавати, що ти поступово ставав стопером для перспектив небайдужої тобі Людини, але не менш гірко від твоєї нездатності розгледіти нові перспективи на власному горизонті подій, поринувши натомість у тягучу їдку смолу рефлексій стосовно чергової невдалої спроби розділити на двох приводи до радості від синхронізації ваших воль і бажань, пройшовши коротким, зовнішнім шляхом до, як тобі тоді здавалося, Джерела. Зробити зусилля над собою і збагнути, що інший, внутрішній шлях теж має право бути ним пройденим, -- на рівні з вище згаданим загальновідомим через його доступність ззовні, -- без додаткової внутрішньої роботи виявляється складною задачею. І можливо, саме через розкрученість тренду “зовнішнього”, “внутрішній” залишається непопулярним через необхідність копіткої праці під час його долання. Внутрішня робота притаманна кожному мислячому індивіду, хоча саме глибина занурення визначає якість роботи, оскільки тиск найбільший коло дна -- “за перлами потрібно пірнати”. Через збільшення швидкості також зростає тиск, і “міжпланетна подорож” до центру галактики стає можлива через неможливість отримати “все й одразу” з орбіти материнської планети. Тим же дива(кам/чкам), космічним корса(рам/ркам) -- романтикам, кого кличуть незвідані широкі шляхи, необмежені сторонами світу глибини Космосу внутрішнього, варто під зав’язку наповнювати пальним баки своїх космічних човників, оскільки гравітація (читай спокуса залишатися на орбіті) своєї материнської планети занадто велика саме через легкість, з якою можна отримати, з гарантією, здавалося б, все те саме. Насправді ж глибина, крізь яку наважишся пройти на шляху до цілі, визначає силу наміру, оскільки шлях і є ціль:

  • мандрівник -- уособлення волі і бажання;
  • творчість -- шлях;
  • мандрівка -- мандрівник на власному шляху крізь незвідане, який залишає свій слід у вигляді артефактів.

Є космічний мандрівник і його мандрівка поміж зірок, що вказують напрямки, а мандрівникові лишається їх вибір. Мій вибір -- писати, і я, сидячи у власному шатлі за пультом керування, що нагадує клавіші друкарської машинки, виконую роботу по прокладанню курсу поміж, хто зна, можливо ще не відомих зірок, чи навіть планет, до власного Джерела. І чим більше літер вийде із моїх пальців-сопел, тим глибшим і стрімкішим буде занурення, тим ріднішим ставатиме мій внутрішній Космос -- червоточина до Космосів інших мандрівниць і мандрівників. Пройти увесь шлях до Джерела, щоб потім черпать з нього Любов і дарувать її, варте того, щоб подолати відстані і виконати роботу внутрішньокосмічних масштабів. Робота і є шлях -- точки перетину з іншими дослідницям і дослідниками глибин внутрішнього Космосу. Ти шукаєш когось, хто б слідував з тобою коротким шляхом, та насправді хтось із них може лише відсипати тобі власного палива стільки, скільки сам забажає. Згідно з Першим Внутрішньокосмічним Законом, шлях до Джерела кожен мусить подолати самотужки.

@observatory_house_too, Kyiv, UA, 2019/07/13


Маніфест

#ehboy2018


На моєму десктопі красується якось створений власноруч колаж із написом “джаст врайт”. Це було кілька років тому, я тоді знову відчув жагу до форматування думок у друкованому тексті, але, як часто буває після творчого піднесення, мене знову спіткали хобота через питання, без відповіді на які жодна моя дія не має сенсу. Ось вони: навіщо?, що? і як? Ці питання (зайобують) стали моєю мантрою, а відповіді на них, саме в такій послідовності, дозволяють побачити практичну користь там, де вона не очевидна. Як у відомому мемі, це моя версія трьох головних слів, з яких починається будь-яка нова справа, або продовжується стара справа, на яку я зненацька поглянув по-новому. Кінець старого і початок нового року напрочуд вдалий час для відповідей самому собі, тому ось вони, у вигляді маніфесту напередодні прийдешнього року, який нарешті створить прецедент у їх плинності, проживати наступний насиченіше і з розумінням того, що я-таки маю право визначати цінність власних справ, скориставшись для цього звичними для запеклого хоумбоя засобами.

Пиши про те, чого тобі зараз не вистачає. Це відповідь на муляюче мені питання “навіщо?”, яку може сформулювати друкарська машинка, поки я намагаюся вхопитись за, щоразу вислизаючу “розумну” думку. Розумна думка корисна, бо містить пояснення. І не потрібно хвилюватися через те, що ця peaceman-ська жага може бути простою графоманською пропасницею. Ба, навіть якщо це дійсно так, то графоманія -- теж засіб, який допомагає мені еволюціонувати у питаннях, на які я маю відповісти самотужки, оскільки, по-перше, чужі відповіді не підходять до мого пазла, а по-друге, мій індивідуалізм (комусь зручніше називати його гординею) щоразу застерігає від бездумного використання чужих надбань у якості готових рішень для моїх власних завдань. Достатньо дозволити собі не бути повсякчас оригінальним, ціною неймовірних інтелектуальних зусиль і власного часу знову і знову фонтануючи свіжими ідеями, перестать випинати почуття власної величі завдяки мозголомним сентенціям, від спроб усвідомлення яких у підписників соціалочок настає інтелектуальний стовбняк, а у мене, саме через спричинений на читачів вплив -- короткочасний і стрімкий, мов домкрат, емоційний стояк, -- коли це все перестає важити, от тоді і приходять дійсно важливі і зрозумілі через свою простоту, ідеї. І байдуже, що до них доводиться продератись крізь пласти словесного ілу, бо ж він теж є корисним поживним субстратом, на якому тільки і може зародитися і прорости нове життя, флора і фауна авторського едемського саду розбігаючихся у різні боки розмаїтих думок.

Пиши про те, що тебе зараз хвилює. Ось тут я точно не буду оригінальним, оскільки у віці, яким цього року наздогнало і “стукнуло” у саме тім’ячко і мене теж, притомним людям властиво підбивати певні підсумки, і почасти, у індивідів типу мене, тверезий погляд на них викликає, якщо не занепокоєння, то смуток і жаль за втраченим часом, намарно розтраченим потенціалом, якого в юності відчувалося у надлишку. Та я маю переконання, що ці хвилювання можуть допомогти сформулювати стратегію подальшого проходження цього пекельного квесту під кодовою назвою “доросле життя”, наближаючи до відповіді на питання “що?” саме робити далі, щоб цього разу проходження відбувалося на новому рівні самоусвідомлення і світосприйняття. Не хочу корчити із себе “#пиздецьнутийскладний”-ого чувака, так і бути, погоджуюся на “#простощасливий”-ого, оскільки саме цей мій state of mind найкраще відповідає на третє питання “як?” --

продовжуй цікавитись життям і залишайся цікавий своїм людям у ньому. Адже так склалося, що мною зацікавилося життя, коли я сам повернувся до нього лицем, відірвавши погляд від яскравого але нежиттєздатного через свою плоску природу екрану, а дупу -- від вже не надто плаского стільця, через надмірне на ньому “сидіння ровно” власними булками. Цей розворот на 180 градусів став можливий саме завдяки іншим людям, яких у цьому році стало на порядок більше, і одній особливій Людині, спілкування з якою дає мені пальне продовжувать “жечь у етіх ваших фейсбучіках”, і якого, я впевнений, вистачить із залишком на подолання не лише #притяжіннястільця, а й земного тяжіння, і досягнення нашим шатлом першої і наступних космічних швидкостей, тож: just write & let the trip go on!

@base, Kyiv, UA, 2018/12/30